Звіт
У серпні 2024 року на Чернігівщині відбулася Зелена академія — літня школа для громадських лідерів та лідерок. Протягом п’яти днів учасниці та учасники дискутували та шукали відповіді на виклики, що стоять перед українським суспільством в умовах війни.
Серед ключових тем, які були у фокусі цьогоріч, — як не втратити державу та демократію в умовах війни, як не загубити з поля зору теми «не на часі», а також де наше місце — в активізмі чи у війську, та яку відповідальність ми беремо на себе в цих умовах.
У цьому тексті ми зібрали ключові висновки та інсайти, які народилися після дискусій, групових обговорень та самостійних рефлексій.
Один із основних принципів Зеленої — все, що відбувається на Зеленій, залишається на Зеленій. Саме тому ми не розповідаємо детально про теми та обговорення під час події. Проте нам як команді часто прикро — думки та ідеї, які звучать у просторі школи, хочеться не приховувати, а ділитися ними та виносити назовні, у ширшу аудиторію.
Цьогоріч замість звичних звітних вражень ми попросили учасниць поділитися висновками та спостереженнями, які сталися з ними під час школи, лишилися після її завершення та пережили витримку кількома тижнями вдома. Публікуємо ці висновки для тих, хто шукає однодумців та однодумиць, та тих, хто в часи війни відчуває невпевненість, страх, сумнів та розгубленість — ви не одні.
«Пріоритет у тому, аби допомагати війську»
«Під час Зеленої академії ми багато говорили про те, що зараз важливо для всіх нас. І виявилось, що хоч ми з різних середовищ та з різним досвідом, усі бачимо пріоритет у тому, щоб допомагати державі та війську у різний спосіб — йти служити чи волонтерити, йди на держслужбу чи реалізовувати проєкти, які підсилюють державу.
У часи війни ми не можемо відсторонитися від того, що відбувається. І важливо було відчути, що я не одна з цією думкою, що нас багато. Ця синхронізація мотивує далі рухатися»,
— Іванна Кобєлєва, співзасновниця руху «Єдині».
«Страшно, що ми закінчимося та не матимемо кому делегувати нашу роботу»
«Один висновок, який я привезла з Зеленої — ми всі однакові, у нас однакові болі: нестача активної меншості, виснаження, завантаження себе новими завданнями, коли старі не вирішені, відсутність людей для делегування, нестача коштів. Серед страхів — те, що ми закінчимось і не матимемо кому делегувати нашу роботу. Те, що війна буде довгою і людей не вистачить — не те що на нашу роботу, а й на фронт.
Чи то благодійний фонд, чи то культурний проєкт, — ми всі добре розуміємо виклики, з якими стикаємось.
Розуміння цього дає відчуття, що я не сама зі своїми проблемами, а значить — можу комусь допомогти чи звернутись до когось за допомогою»,
— Еліна Новохацька, менеджерка українсько-кримськотатарського літературного проєкту «Кримський інжир».
«Чи готові ми поступитися справедливістю?»
«Одна з думок, які мені було цікаво обговорювати/розпаковувати з учасницями та учасниками — це концепція справедливості. Справедливості впродовж війни, персональної справедливості та загальносуспільної. Ми дійшли висновків, що в складні часи ми як громадянське суспільство готові поступитись справедливістю для себе заради глобальніших цілей.
Це був певний вимірювач моєї особистої дорослості та емоційного зростання нас як громадянського суспільства»,
— Олена Масон, культурна менеджерка, оунерка бару Басамани, одна з Українських Мурах.
«Всі речі, які у відчаї маркуються “не на часі”, є приводами для розмов»
«Думаю, що основний мій висновок — поява особистої та професійної мотивації. В результаті наших розмов на Академії я переконалась, що культурні журналістика та критика потрібні в часи повномасштабного вторгнення не менше, ніж у мирному світі.
Журналістика підтримує демократичні екосистеми, моніторить зміни, контролює владу і може виступати адвокатом якісних рішень, які нам потрібні, щоб країна трималась купи.
Культура — невіддільна частина цих процесів. Журналістику про культуру варто і треба підтримувати, практикувати, популяризувати — кому що ближче. Це можуть бути висновки, очевидні багатьом, але завдяки нашим сесіям з учасницями Академії, мені стало зрозуміло, що всі речі, які у відчаї маркуються “не на часі”, — освіта, охорона здоров’я, людські стосунки, мистецтво, — є приводами для розмов, дуже важливих для нашого суспільства.
Тож коли у мене опускаються руки й бере відчай, я собі про це нагадую і рухаюсь далі»,
— Дарія Бадьйор, журналістка, редакторка, критикиня.
«Спільність підсилює»
«У своїй роботі я щоразу переконуюсь, що горизонтальні зв’язки та професійні перетини у громадському та державному секторі є вкрай важливими. Вони підсилюють діяльність різних інституцій та викристалізовують спільну ціннісну криву.
Спільність є як ніколи потрібною сьогодні, коли наше суспільство загрожене. Створення нових мереж із відповідальними та сильними спонукало мене податись на Зелену академію. А під час школи також стало призмою і можливістю звірити власні професійні бачення з іншими. Але це також дозволило мені зупинитись посеред інтенсивного потоку щоденної роботи задля рефлексії, структурування досвіду, синергії з іншими близькими за цінностями людьми»,
— Вікторія Панас, керівниця програм публічної історії у Центру міської історії.
«Маючи багато втрат, ми не помічаємо прогресу»
«Всюди — люди. Це одна з тез, яку занотувала собі на Зеленій. Проста насправді річ, до якої ми в обговореннях довго йшли, міркуючи, як знаходити спільну мову з представниками й представницями інших сфер.
Друга думка, яку згадую — в багатьох галузях є помітні покращення, та ми, маючи багато втрат, просто не помічаємо прогресу. Хотілося б тримати цю думку в голові та помічати гарні зміни, як би важко не було.
Я вдячна «Зеленій» за відчуття спільності, обмін досвідом, за вчасність, за відчуття простору — як фізичного простору довкола, так і простору для думок і ідей. Тішить бачити людей у суміжних сферах, які рухають країну вперед і тішить бути поруч з цими людьми, знати, що вам є про що поговорити, порефлексувати, є що спланувати і є в чому підтримати одне одного»,
— Олена Алчанова, випускова редакторка «Твій сімейний лікар», проєктна менеджерка стратегічного бюро SUPERWISE та редакторка DIVOCHE.MEDIA
«Потрібно тримати у фокусі свій агрегатний стан»
«Академія стала чудовим майданчиком, де ми з колегами мали можливість звіритись, де ми є, глянути, якими є провідні виклики у нашій діяльності та якими можуть стати інструменти й стратегії роботи з ними.
Було вкрай корисно побачити, що в нас усіх, не зважаючи на різні сфери діяльності, є багато спільного.
Серед ключових висновків — два.
Через контекст, чи не кожен і кожна з нас нині є виснаженими. Й потрібно тримати у фокусі свій власний "агрегатний стан", знаходити час і можливість на мікровідновлення і турботу про своє фізичне й психічне здоров'я. Інакше під загрозою опиниться вся та робота, що є нам такою важливою й цінною.
Другий висновок пов'язаний із моєю професійною діяльністю й стосується майбутніх програм і проєктів, які має сенс пріоритетно розвивати, адже ця проблематика звучала на Академії виразно і часто.
Йдеться про освітні ініціативи з розвитку компетенцій, підсилення спроможностей команд і суб'єктів громадянського суспільства. А також про потребу в платформі для діалогу між різними секторами й спільнотами, де вони мали б можливість чути, бачити одне одного, знаходити спільні інтереси й точки перетину, взаємопосилюватись і співдіяти через певні програми, у зрозумілих, продуманих форматах»,
— Поліна Городиська, освітянка, дослідниця, культурна менеджерка, тренерка програм House of Europe та EU4Culture.
«Маємо діяти з любові до справедливості та України, а не з провини»
«Академія для мене була про те, що треба вчитися співчувати собі. Це і про те, щоб вміти відпочивати без почуття провини, і про вміння чути свої бажання, і про те, щоб вчитися ставити пріоритети, орієнтуючись на себе і власні цінності.
Бо з цього виходить все інше — повага і відчуття кордонів інших людей, діяльність без постійної напруги «я роблю недостатньо». Ми живемо в горі, яке накопичується, тому маємо навчитись співчувати собі, і діяти з любові до справедливості та України, а не постійної провини»,
— Юлія Голюк, поетка, комунікаційниця в урбаністичній лабораторії МЕТАЛАБ.
«Підтримку можна знайти, якщо мати сміливість про неї просити»
«Підтримку можна знайти, якщо мати сміливість про неї просити.
Чому це? Бо кожна з нас приїхала зі своїми питаннями, болями, десь образами на систему чи розчаруванням, втомою, вразливістю.
На Академії ми поступово відкривалися, довіряли одна одній. Ставало зрозуміло, що ледь не на кожен запит є купа досвіду, що підтримує, і знань від інших. Просто бери — і роби. Більш того — люди, які тебе оточують, готові долучатися до цієї діяльності. І це зараз відбувається зі мною. На Зеленій я отримала кілька знайомств, які вже переросли або у найближчому майбутньому переростуть у співпрацю, проєкти або дружбу, яка підтримує і додає наснаги»,
— Надя Миколаєнко, документалістка.
«Викликом є не отримання нових знань, а їхнє впровадження»
«Я маю враження, що на рівні різних систем накопичилося багато знань — чи говоримо ми про піклування про психічне здоров’я, чи про управління громадською організацією. І значно більшим викликом є не отримання нових знань, а їх впровадження. Бо цей процес потребує зупинки для осмислення, системної та вдумливої роботи.
І мій перший висновок — потрібно закладати у своїй діяльності час на це та давати дозвіл на таку зупинку, що може виявитися навіть складнішим завданням.
Разом з цим є вже багато розроблених навчальних програм та досвідчені колеги, які пройшли подібний шлях. Тому в розробці програм громадянської освіти та організаційного розвитку я би звертала більше уваги на формати, які допомагають впроваджувати знання та менторські програми. А також більшу кооперацію з іншими та використання тих напрацювань, що вже існують»,
— Наталя Трамбовецька, фасилітаторка Інша Освіта.
***
Приїжджайте наступного року говорити про все це з людьми та офлайн. Інформація про новий відбір з’явиться на офіційній сторінці школи у фейсбуці, в інстаграмі, а також на сайті Фонду.